1. Вже вкотре за останні місяці націоналісти звертаються до влади Житомира з вимогою перейменування топонімів, які досі носять імена діячів совєцької окупаційної влади.
     «Після відновлення української незалежності на початку 90-х років в Житомирі багатьом вулицям і майданам були повернуті історичні назви, а також надані імена видатних особистостей в історії України. Працювала топонімічна комісія, яка проводила обговорення пропозицій за участю широких кіл громадськості, що давало можливість депутатам міської ради приймати відповідні рішення. Але, на жаль, справа з поверненням історичних назв не була завершена, і сьогодні, на 23-му році Незалежності, обличчя Житомира зберігає шрами колишнього колоніального глумління над Україною – вулиці з іменами Котовського, Якіра, Косіора, Гамарника, Войкова, Щорса, Мануїльського, Сабурова, Цюрупи та інших діячів російської комуністичної імперії, причетних до здійснення злочинів проти українців та української держави» - повідомляє Житомирський обласний провідник Олександр Прищепа.
    Варто зазначити, що за час правління команди Януковича в обласному центрі збільшилась присутність ідолів комуністичного режиму: минулій владі вдалось увічнити в погруддях та меморіальних дошках діячів КПСС обласного масштабу.
    Націоналістами спільно напрацьовано чергу з 20-ти вулиць Житомира, які потребують перейменування. Пропоновані зміни назв спільно погоджені осередками громадських організацій ОУН, «Просвіти», «Порозуміння», Спілки ветеранів та місцевими краєзнавцями Г.Мокрицьким та Р.Кондратюком.
    На найближчій сесії міської ради Житомира, яка відбудеться 31 березня, активісти знову вимагатимуть перейменування вулиць та майданів Житомира, а саме:
    – вулицю Котовського – на вулицю Грушевського; на честь видатного українського історика та державного діяча, керівника першого українського парламенту – Центральної Ради УНР, яка працювала в Житомирі в лютому 1918-го року;
    – вулицю Якіра – на вулицю  Троянівська – повернення історичної назви вулиці і шляху, який в середньовіччі зв’язував Житомир з Трояновом;
    – вулицю Гамарника – на вулицю Сціборського; на честь українського політичного і військового діяча Миколи Сціборського, одного з ідеологів побудови української держави та фундатора ОУН, який народився поруч з даною вулицею, загинув і похований в Житомирі в 1941 році. ;
    – вулицю Войкова – на вулицю Коденка; для збереження стародавньої топонімічної назви місцевості за назвою річки, що там протікала;
    – вулицю Чапаєва – на вулицю Зодчих; на честь будівничих, які впродовж століть творили і будували Житомир, багато з них здобули знання і фах в розташованому на цій вулиці будівельному навчальному закладі;
    – вулицю Щорса – на вулицю Коростеньська; повернення історичної назви за напрямком шляху, що з давніх часів сполучає Житомир з Коростенем;
    – вулицю Мануїльського – на вулицю Міщанська – повернення історичної назви;
    – вулицю Косіора – на вулицю  Чеська Крошня; це шана чеським поселенцям, які заснували в цій місцевості в ХІХ столітті село Крошню, і багато зробили для розвитку промисловості і культури Житомирщини;
    – провулок Цюрупи – на вулицю Шпаковська; історична назва місцевості за ім’ям першопоселенця;
    – вулицю Сабурова – на вулицю Санаторна; повернення історичної назви;
    – вулицю Будьонного – на вулицю Нова Крошня; в пам'ять про село, яке було внесено в межі міста Житомира;
    – вулицю Ворошилова – на вулицю Українська Крошня; в пам'ять про село, що існувало на цьому місці до введення його в межі Житомира;
    – вулицю Фрунзе – на вулицю Смоктуновського; на честь всесвітньовідомого актора Інокентія Смоктуновського, який в часи Другої Світової війни перебував в концтаборі на території Житомира, на Богунії;
    – вулицю Жукова – на вулицю Десантників; на честь військовослужбовців розташованої поруч десантної бригади та всіх військових, що проходили військову службу в цій місцевості впродовж століття;        
    – вулицю Піонерська – на вулицю Радивилівська; повернення історичної назви;
    – провулок Піонерських таборів – на провулок Щенявський; історична назва, для збереження стародавньої назви місцевості;
    – вулицю Пролетарська – на вулицю Олішкевича; на честь відомого скульптора і каменяра Генріха Олішкевича, який народився і працював у Житомирі;
    – площу Декабристів – на майдан Мальованський; для збереження історичної назви давнього поселення, яка ніде не зафіксована в документах адміністративно-територіального устрою;
    – провулок Кірова – на Гомельський провулок; на честь білоруського міста Гомеля, що має давні і дружні стосунки з Житомиром;
    – вулицю Санаторна – на вулицю Монастирська; за місцем розташування жіночого монастиря.
    Питання щодо фінансових затрат, які, начебто, потягне за собою перейменування, на нашу думку, є надуманим. Зміна назви не є зміною нумерації та адреси, і не вимагає від громадян, фізичних і юридичних осіб негайного внесення змін у правовстановлюючі документи і не тягне фінансових витрат громадян та юридичних осіб. Зміни вносяться поступово, в міру необхідності, при внесенні змін або заміні документів, що виникають при зміні власника чи адреси.
    «Звертаємося до вас з проханням виправити несправедливість, зробити рішучий крок для зняття тавра наруги над Житомиром і Україною. Перейменуйте вулиці Житомира та надайте їм, замість імен колишніх комуністичних злочинців, імена людей, які життя і працю свою поклали на олтар боротьби за Україну, а також видатних земляків-житомирян. Це буде ваш посильний і незабутній вклад у відновленні слави Житомира як старовинного європейського міста» - йдеться в зверненні до депутатів міської ради.
    Водночас ОУН Житомирщини заявляє про підтримку ініціативи депутатів Житомирської міської ради про перейменування вулиці Московської на вулицю Небесної Сотні, ініціативи інших організацій та окремих громадян щодо вшанування борців за незалежність України різних часів у назвах вулиць, майданів та встановленні пам’ятників та пам’ятних знаків.
    Житомирський обласний провід ОУН
    0

    Додати коментар

  2. «Дивною війною» назвали події Другої Світової Війни, які відбулися на кордоні Німеччини і Франції з початку вересня 1939 року по середину травня 1940 року. Оголосивши війну Німеччині за її вторгнення в Польщу Франція і Англія не вели активних бойових дій, сховавшись за «Лінією Мажино» - лінією укріплень, яка вважалась неприступною. Пасивність французів була обумовлена тим, що до війни значна кількість коштів була вкладена в будівництво укріплень, а на наступальні озброєння коштів було виділено порівняно мало. «Дивна війна» супроводжувалась відносно невеликою кількістю сутичок, а отже – і вбитих. Однак, у травні 1940 почалося повномасштабне німецьке вторгнення. Ніхто не штурмував «Лінію Мажино» – її просто обійшли. Франція капітулювала через місяць, і це – маючи значні ресурси для продовження війни – свої колонії, могутнього союзника Британію з її гігантською колоніальною імперією розкиданою по всій планеті, «в якій ніколи не заходило сонце». А ще – Франція мала потужну промисловість, використовуючи яку після її падіння, Гітлер намагався зламати волю британців бомбардуваннями і вторгнутись в Англію, а потім напав на СССР.
    Капітуляція Франції була зумовлена зовсім не нестачею ресурсів, а виключно відсутністю політичної волі її керівництва до продовження боротьби. Німецькі танки їхали до Парижу, у французькому ж парламенті думали не про те, як їх зупиняти, а як поділити посади і здатися з найбільшою вигодою для себе особисто. Війна, яка починалась як «дивна», після цього тривала на всій земній кулі ще п’ять років і коштувала людству десятків мільйонів загиблих та тисяч зруйнованих міст і сіл. Від її наслідків людство не змогло в повній мірі отямитися й досі.
    Події 75-річної давнини дивним чином подібні подіям сьогоднішнім, коли у Криму з’явились якісь «зєльониє чєловєчкі» зі зброєю, які блокують і роззброюють наші військові частини, забирають майно і пальне. Нашим військовим довгий час було наказано «не піддаватись на провокації» і не відкривати вогню, а то можуть бути «тяжкі наслідки». Але «тяжкі наслідки» вже є – без єдиного пострілу у нас захопили Крим і вже намагаються окупувати Херсонщину. Хто сумнівається в тому, що це роблять формування російської армії?
    Фактично агресія Росії в Україні вже почалась – російські війська ходять по нашій землі, громадяни Росії організовують і провокують безлади в Криму, Харкові, Донецьку. Хоча це й відбувається у формі «дивної війни», але має абсолютно реальні наслідки – гинуть українські громадяни, над державними установами України громадянами Росії піднімаються російські прапори, нищиться майно українців. І те, що гармати поки що не стріляють, зовсім не означає мирних намірів наших російських «братів». Те, що відбувається сьогодні у Донецьку, Луганську і Харкові, дуже нагадує німецькі провокації у Судетській області Чехословаччини перед її окупацією німецькими військами. Західні країни не зрозуміли, що політика потакання агресору і його «умиротворення» через поступки його апетитам не призведе ні до чого доброго. Ганебна «мюнхенська угода», якою чехословацькі Судети передавались Німеччині, стала одним з останніх кроків до розв’язування Другої Світової Війни. І хоча попереду були Нюрнберзький і Токійський процеси, мільйони людей загинули в ході цієї трагедії.
    Слова міністра оборони України, який 16 березня 2014 року повідомив на позачерговому засіданні Кабміну, що на наших кордонах з Росією нею не створені наступальні угрупування військ, а лише оперативно-тактичні, не можуть заспокоїти. Коли Гітлер в 1936 році вирішив окупувати демілітаризовану Рейнську область, він зробив це силами шести батальйонів. Франція не поворухнула й пальцем – апетити агресора зросли. Далі пішли «аншлюс» Австрії, окупація Чехословаччини, напад на Польщу – маховик Другої Світової почав набирати оберти. Відсутність політичної волі захищати державу, політика намагатись поступками умиротворити агресора – прямий шлях до розв’язування великої війни.
    Військовий, який ступив без запрошення на нашу землю – це ворог і чинити з ним треба відповідно, якими б причинами не прикривалась його присутність тут. Не варто сподіватись, що ворог повернеться назад додому, якщо його не дратувати. Не варто думати, що нашу землю захистить НАТО, Китай чи будь-хто, якщо ми самі не будемо цього робити. Агресора може зупинити лише сила, і цю силу нам потрібно відновити, адже більше двох десятиліть Збройні Сили України влада України швидше руйнувала ніж розбудовувала. Кремль сподівається на бліцкриг, затяжна війна не входить в його плани. Вся економіка Москви побудована «на газовій трубі» - виробництво занедбане, власне як і в Україні. Однак, ми переважаємо в якості робочої сили, а ворог в нас лише один на відміну від Росії. 
    Москві потрібен людський ресурс, тому мета – вся Україна або хоча б її густонаселені промислові області, а не лише Крим, який ставши непривабливим для туристів перетвориться в дотаційний регіон – на зразок колись квітучої Абхазії. Крим є лише моделлю, такою собі пробною кулею, для анексії інших частин України, без володіння якою Росія не може існувати, як імперія. Тому викликає подив млява реакція теперішньої української влади на агресію Москви. Виділення Кабміном 6,8 мільярдів гривень на потреби армії до липня не досить для відвоювання Криму чи навіть для організації належної оборони країни. Для посилення обороноздатності не достатньо й тих організаційних заходів, які вже проводяться. Зокрема, з місць надходять повідомлення про млявість та низьку якість мобілізаційних заходів. Повільно організовується призов та навчання добровольців, людей це деморалізує. А чому не мінується україно-російський, а можливо й україно-білоруський кордони? Міни є досить дешевим засобом оборони і здатні суттєво уповільнити просування ворожих сухопутних військ. А є ще мінування фарватерів і морські міни. А то щось занадто розгулявся російський Чорноморський флот по Чорному і навіть – Азовському морі.
    Однак, такі та інші оборонні заходи потрібні лише для виграшу часу, який має бути використаний на озброєння та підготовку військ, достатніх для ведення активної оборони та повернення Криму. Хто надіється на дипломатичні методи, хай подивиться на історію Південної Осетії та Абхазії. Дипломатія використовуються Кремлем виключно для увіковічення анексії захоплених територій. Крим – земля українська і це не може бути предметом будь-яких переговорів.
    Маємо використати всі важелі і засоби, включаючи військові, для відновлення територіальної цілісності України і ніякі «референдуми» чи рішення якоїсь думи не можуть стати цьому на заваді. Потрібно врешті-решт покінчити з ганебною «залежністю» України від імпорту російського газу, по суті міфом, що прикриває корупційні схеми можновладців у газовій сфері. Потрібно перекрити трубу для російського газу на Європу – джерело надходжень коштів для Росії. Вибачте панове європейці, але в нас війна, і газ – це також зброя.
    Наша держава ослаблена двома десятиліттями тотального мародерства з боку тих, хто був «біля корита», але й Росія має цю проблему. Навіть в мирний час молодь не хоче йти в російську армію – навряд чи під час війни ситуація тут зміниться, адже квітами окупантів в Україні зустрічати точно не будуть. Війна – справа великого ризику і найкраще її не починати. Проте, агресія по відношенню до України вже триває, і в нас, схоже, немає вибору – маємо взяти в руки зброю.
    Наостанок хочу нагадати тим можновладцям, які хочуть умовляти агресора, а не воювати з ним, що досвід Другої Світової Війни свідчить про абсолютну безперспективність такого підходу. На трапі літака, прибувши після підписання Мюнхенської угоди до Лондона, тодішній прем’єр-міністр Великобританії Чемберлен сказав: «Я привіз вам мир!» і потряс папірцем з текстом цієї угоди про розчленування Чехословаччини. Ці кадри виглядають зараз як символ політичної сліпоти тодішніх європейських політиків. Європі довелося пройти через горнило Світової Війни замість того, щоб зупинити агресора відразу на злеті малою кров’ю. Маршал Франції Петен, який підписав капітуляцію Франції в 1940 році, менш ніж через два місяці після «дивної війни», після закінчення Другої Світової був засуджений до страти. Як і його «колега» - норвезький колабораціоніст Квіслінг.  У пам’яті людей залишились борці за свободу і незалежність своїх країн того часу, як і ті, хто став символами ганьби і зради. І про це маємо пам’ятати ми, мають пам’ятати й ті, для кого війна – просто привід капітулювати.

    Микола Осіпчук

    3

    Переглянути коментарі

  3. Шановні читачі!
    Найближчим часом робота блогу LELEKA NEWS буде відновлена. Ми вибачаємось перед читачами за відсутність публікацій протягом кількох місяців, але зауважуємо, що на це були поважні причини. Справа в тому, що редколегія та найбільш активні дописувачі брали активну участь в революційних подіях, в основному – в Самообороні Майдану в Києві та на місцях. Писати було особливо ніколи та й не всі питання варто було піднімати в умовах, коли режим Януковича ще не був повалений. Однак, ми нічого не забули і задамо їх, коли вони будуть на часі.
    Не буду ці питання піднімати й зараз – боротьба не закінчена, потрібна консолідація суспільства, адже проти нас Росією ведеться неоголошена війна, яка ось-ось може перерости в велику війну європейського або й світового масштабу. На часі зараз битва за саме існування держави Україна, яка вступила в цей період послабленою недолугим «керуванням» політиканів протягом останніх двох десятиліть. Не знаю скільки часу триватиме боротьба, не знаю яку ціну особисто кожному з нас доведеться заплатити, але не маю сумнівів в нашій кінцевій перемозі.
    Слава Україні!

    Микола Осіпчук
    4

    Переглянути коментарі

Завантаження